Клеточное разведение зайца-русака

Задачей наших исследований было изучение возможности разведения зайцев-русаков в клетках с последующим их выпуском в охотничьи угодья и разработка научно обоснованных рекомендаций по этому вопросу. Рабо

та выполнялась на базе экспериментального питомника по разведению зайцев в охотничьем хозяйстве УООР, и на базе Института зоологии АН УССР.

В нашей стране с 1960 года были попытки разведения зайцев в неволе. В Эстонской ССР А. Пуллисааре (1972) пыталась удерживать зайцев на огороженном участке леса площадью 8 га. Работы Н.Д. Сысоева (1967) и В.В. Бибикова (1961) также посвящены проблеме содержания и разведения зайцев в неволе. Однако, все это были фрагментарные исследования, на основе которых трудно было приступить к разведению зайца-русака в промышленном масштабе.

В 1970-1973 гг .. для изучения некоторых вопросов экологии зайца-русака (питание, размножение, линька) на экспериментальную базу Института зоологии АН УССР "Теремки" было завезено 12 зайцев-русаков с Куйбышевского охотничьего хозяйства Запорожской области. Первое время зверьков содержали в вольерах площадью по 16 кв. м каждая, высотой - 3 м. При совместном содержании трех пар зайцев в I971-I972 гг .. был получен приплод. Часть зайчат погибло от кокцидиоза или их задавили взрослые зайцы. В 1972 г.. В Залесском госохотхозяйстве Броварского района Киевской области были построены два отряда. Они занимали участки поля, прилегающего к лесу (26 и 90 га). В них проводили передержку зайцев, завозимых ежегодно из южных областей Украины для обогащения местной фауны.

В 1977 г.. Мы предприняли попытку осенней и зимней передержки зайцев. В отряд площадью 6 га в начале осени выпустил 14 зайцев, а в декабре - еще 40.

Наблюдение в разное время года и в разных по площади отрядах позволили сделать некоторые выводы. Так, в небольших вольерах (16-40 кв.м) животные (а их там содержится не более 2 особей) постоянно беспокоятся, суетятся, прыгают на стены, травмируются. Укрытия используют крайне редко. Провести отлов зайцев в вольере без нанесения им ув

ечий практически невозможно. Зайчата часто погибают от травм, нанесенных им взрослыми особями, а при высокой влажности (80% и выше) нередко болеют кокцидиозом. Если вольера не закрыто сверху сеткой, в нее проникают четвероногие и пернатые хищники.

На огороженных участках площадью 6-20 га и более удавалось передерживать зайцев довольно длительное время. Но в таких отрядах сверки передвигаются днем ​​?? чаще всего вдоль ограды, привлекают хищников, становясь их легкой добычей. Только постоянная охрана и уничтожение или отпугивания хищников позволяют сохранить основную часть поголовья. Зимняя передержка зайцев в вольере Борзнянского охотничьего хозяйства с хорошими природными укрытиями и при интенсивной подкормке показала, что примерно с октября по вторую половину февраля (отсутствие половой активности у зайцев) можно создать высокую концентрацию зверьков на участке (до 50 зайцев на 8-10 га) . С наступлением гона необходимо уменьшить количество зайцев в вольере до минимума - оставить на той же площади не более 8-10 самок. Если соотношение полов будет 1: 1, то самцы сбиваются в группы, дерутся, преследуют самок, травмируют их. Нам неоднократно приходилось раскрывать погибших беременных самок со свежими ранами на спине, с участками, где вырвана шерсть. Положительной стороной временной передержки зайцев в вольере является то, что первый гон проходит в полувольных состоянии, не возникает необходимости подсаживать самцов, как это обычно делают при клеточном содержании. Однако, вопрос временной передержки зайцев зимой в вольере изучены еще недостаточно, не отработаны приемы отлова животных без нанесения им стресса, который вызывает иногда резорбцию эмбрионов и даже гибель отловленных особей.

С 1973 г.. Мы стали содержать маточное поголовье зайцев, в основном, в клетках. Клетки изготавливали из различных материалов, различные по размерам, но с двумя убежищами - конструкция А. Пюже (1970). Сначала мы делали клетки высотой до 1,8 м, напоминающие те, которые предложил X. Хедигер (1948), но с приподнятым сетчатым полом. Изготовлены были также опытные образцы клеток с металлическим каркасом и убежищами, закрытыми стеклопластиком. Но они оказались менее пригодными, так как зайцы в них очень травмированы. Поэтому в дальнейшем мы стали делать деревянные каркасы. Клетки на ножках устанавливаеют на высоте 0,6 м над поверхностью земли. Для содержания пары зайцев удобны клетки высотой 0,6 м и размером 2,5 х 0, 8 м. Хранилища размером 0,5 х 0, 8 м имеют по одному переходу у задней части клетки, шириной 0,2 и и высотой 0,25 м . Такой переход позволяет зайцам свободно бегать из приюта в среднюю часть клетки и обратно. Переход можно перекрывать шибером размером 1,0 х 0, 25 м, изготовленным из досок толщиной 1,5-2 см или дюралюминиевых пластин, но в этом случае нужно изготовить из таких же пластин штампованным способом направляющие. До дна и крыши, к боковым стенкам средней части клетки крепят металлическую оцинкованную сетку с ячейками 1,5 х 1, 5 см (максимально 1,8 х1, 0 см). На сетчатое дно хранилищ укладывают доски, предохраняющие животных от сквозняков.

В клетки устанавливают кормушки и поилки так, чтобы можно было закладывать корм и заливать воду, не открывая дверцу. Кормушка для сена (или травы) ставится спереди, в средней части клетки. Кормушки должны быть удобными для мытья, дезинфекции, закладки корма. Поилки также должны быть удобными в обращении. Рекомендуют несколько типов поилок.

1. В виде перевернутой бутылки с чашкой. Они достаточно гигиеничны, но зайцы легко их переворачивают, зимой бутылки лопаются, их неудобно заполнять.

2. В виде чашки, баночки - их легко заполнять, но зато они неудобны при уборке клеток, тоже легко переворачиваются зайцами.

3. Автоматические пипеточные поилки применяются в хозяйствах за рубежей и у нас при промышленном разведении кроликов.

4. Переворачивается сварные металлические поиски, изготовленные обычно из пищевого алюминия. Эта конструкция разработана нами для клеточного содержания зайцев и рекомендована при организации питомника в Борзянский охотничьем хозяйстве. Поилки и кормушки такой конструкции крепятся к передней стенке клетки и легко переворачиваются для промывки.

Успех разведения зайцев в неволе зависит прежде всего от правильного кормления. В естественных условиях (по нашим данным) заяц-русак употребляет в пищу 516 видов травянистых и 33 вида древесно-кустарниковых растений. Причем поедает он, как правило, не все растение, а отдельные его части: листья, молодые побеги и т.п., в зависимости от сезона года. В результате суточный рацион зайца оказывается весьма разнообразным по видовому составу, а следовательно, хорошо сбалансированным. Для зверей, содержащихся в неволе, рацион нужно составлять с учетом возраста и физиологического состояния животных, потребности в питательных веществах. Корма должны быть сбалансированными no содержанию протеина, макро- и микроэлементов, витаминов и т.д., определены нормы кормления. Перекорм также негативно сказывается на животных, как и голодание. При содержании зайцев в клетках в течение шести лет мы отмечали случаи прохолостания самок, ожиревших в результате перекорм и недостаточной подвижности. Чрезмерное насыщение рационов концентрированными кормами, при недостатке грубых, нарушает пищеварительный процесс.

Изучая потребность зайцев в корме, мы проводили опыты по поедаемостм различных кормов во все сезоны года животными разных возрастных групп. Наибольшее число экспериментов проведено на зайцах в возрасте от одного до восьми месяцев. Им задавали наборы заранее взвешенных кормов, а на следующий день, взвешивая остатки, определяли количество съеденного корма. На основании этих данных определяли оптимальный состав рациона.

Установлено, что наиболее интенсивное потребление корма идет в первые месяцы жизни и достигает максимального значения до 8-месячного возраста, когда зверьки достигают физиологической зрелости, а в дальнейшем, с 9-месячного возраста, потребление корма снижается. Но количество его зависит от весовой категории. Мы увеличивали нормы кормов для более крупных особей, для самцов в период гона, для беременных и кормящих самок. В рацион последних включали более питательные и легкопереваримых корма, которые могли бы поедать и зайчата. К месячному возрасту зайчат самкам увеличивали рацион из расчета 50 г кормовых единиц на одного Зайченко.

Некоторые данные о кормлении зайца-русака приводят А. Пюже (Puget, 1970), А. Тоски и др (Тоschi et al., 1971), но наиболее подробно приведены они в работе Б. Олье и др (Olier, Montet , 1973), в которой авторы рекомендуют следующую структуру рациона: белков - 14% для содержания вне периода размножения; 16% для производителей, беременных и лактирующих самок; жиров - 2-2,5%; минеральных веществ - 9-10%. Они советуют не включать в рацион белки мясного и рыбного происхождения, заменять их растительными белками.

В рацион беременных зайчих и молодых зайчат мы включали сухое молоко, заменитель цельного молока в сухом виде - до 15-20 г одного зверя, многоплодным самкам, у которых в помете было 3-4 зайчонок и более, добавляли сыр и цельное молоко. В конце лета и осенью зайцы охотно поедают яблоки. Одно-два яблока могут заменить зеленую массу суточного рациона. Для профилактики желудочно-кишечных заболеваний зайцам давали лекарственные растения: спорыш, подорожник, цикорий, сухую крапиву, икотник серый. Веточный корм скармливали постоянно, наиболее охотно зайцы едят ветви диаметром до 1-2 см. В качестве минеральной подкормки применяли мел и поваренную соль. По тому, как относятся зайцы к этим добавкам, можно судить, достаточно ли в рационе кальция и других минеральных веществ.

Следует отдельно остановиться на качестве корма. Недоброкачественные корма могут вызвать гибель животных. Зеленую массу нужно давать свежей, а не прелой, без росы и с малым количеством грубых, одревесневевших стеблей. Бобовые травы перед скармливанием следует провяливают. Скармливания молодым животным свежих трав с высоким содержанием влаги может вызвать бродильные процессы в желудочно-кишечном тракте, вздутие живота и гибель животных. При употреблении сена и слегка провяленное травы бобовых такие явления не наблюдалось. Зеленые корма необходимо включать в рацион постоянно, с весны до поздней осени.

При раннем рождении зайчат (февраль-апрель), когда зеленой травы еще нет, им давали пророщенные зерна овса, ячменя, пшеницы. Для них и кормящих самок основным источником каротина в этот период были зеленые растения, выращенные в теплицах.

На самостоятельное питание зайчат переводили в возрасте 28-30 дней. Количество корма молодняку ​​?? увеличивали постепенно и переход на новый рацион с дополнением и заменой некоторых компонентов также проводили постепенно. До трех месяцев зайчата уже не давали сухое молоко, а крупы оставались в рационе до 5-6 месяцев. 6-8-месячных зайчат содержали уже на тех же кормах, что и взрослых зайцев. В этом возрасте у них заканчивается рост и заметно снижается потребность в питательных веществах. Если восьмимесячный заяц потребляет в сутки 250 г корма, то девятимесячный и совсем взрослый - 180-190 м.

Важное значение имеет характер и способ скармливания тех или иных компонентов рациона. Сено люцерны, клеверное или луговое хорошего качества викладизается в кормушки-ясли. Необходимо следить за его поедаемость течение 3-4-х дней, затем заменять, так как зайцы выбирают отдельные части и виды растений, остатки не съедаются, начинают гнить. Сочные корма - морковь, яблоки, кормовую и сахарную свеклу и др необходимо давать в ограниченном количестве, суточная их норма не должна превышать 60-100 грамм на одну особь. Концентрированные корма - овес, ячмень, пшеница (суточная норма до 160 грамм на одну особь) засыпаются в кормушки для концентратов; кукурузу в початках выкладывают в клетки два-три раза в неделю (суточная норма до 40-60 грамм на одну особь). Специальные полнорационные гранулированные корма (суточная норма 40-60 грамм на каждую особь) можно чередовать с кукурузой или добавлять к овсу. В клетках должны быть в изобилии свежие веточный корм (ветви осины, ивы, граба, клена, орешника, бересклета, рябины, яблони, сливы, сосны и др.) В качестве минеральной подкормки в кормушки с концентратами добавляют поваренную соль (суточная норма - до грамма на одного зайца) или лизунец. Мел кусочками выкладывается в клетку к добавляется по мере надобности, особенно беременным, кормящим самкам и молодняку. Можно добавлять в корм костную муку (суточная норма два-три грамма на одну особь).

Особое внимание необходимо уделять кормлению зайчат. После семи-восьми дней зайчата одновременно с молоком матери начинают поедать корма, находящихся в клетке. Очень важно, чтобы в подсосный период в кормушках не оставалось недоброкачественной загрязненной травы, овса, несвежей воды. Зайчата должны получать летом хороший молодой красный клевер, люцерну, злаки, смеси бобовых. Эти травы содержат много белков, минеральных веществ и витаминов. С концентратов им дают овес, овсяную крупу, зерно кукурузы (лучше измельченные). Зимой зайчата охотно поедают в небольших количествах облиственные сено клевера, морковь, хлеб. Так же как и в подсосный период, после отлучения зайчата необходимо вводить в рацион сухое или цельное молоко, творог. Кормушки в клетках располагаются слишком высоко для зайчат, поэтому для них необходимо выставить небольшие кормушки и поилки тарелочный типа, прикрепив их ко дну клетки. Тяжелые кормушки и поилки до десяти сантиметров в диаметре крепить не нужно. Кормушки и поилки ежедневно тщательно моют, через двое суток ошпаривают кипятком. Корма в чистые кормушки выкладывают во второй половине дня. Кормящим и беременным самкам, а также зайчата часть кормов можно задавать с утра. Вода для зайцев имеет важное значение. В естественных условиях они выпивают в день до 0,5 литра. Недостаток воды, особенно при кормлении сухими кормами, вызывает у зайцев заболевания мочеполовых органов, а для кормящих и беременных самок может быть катастрофическим, даже при наличии зеленых кормов. Вода должна быть чистой - из колодцев, артезианских скважин, соответствует ГОСТу "Вода питьевая". Наливать ее надо ближе к вечеру, в 16-17 часов, перед самым уходом обслуживеющего персонала. Зимой воду надо подогревать. Но, если она замерзнет, ​​зайцы могут разбить ледяную корку или понемногу вылизывают, выгрызают образовался лед. Можно давать чистый снег, кусочки льда.

Остатки воды надо ежедневно выливать, поилки ополаскивать, летом дважды в неделю обдавать кипятком.

Наблюдение за размножением зайцев в неволе нами проводились в течение девяти лет. На начало периода размножения в маточном стаде было сто самок за все годы наблюдений, из них 24 отловлены в охотничьих хозяйствах, а 76 родились в неволе. Самцов к началу размножения за все годы наблюдений было 74, из них 16 отловлены в охотничьих хозяйствах, а 58 родились в неволе. Часть русаков (13 самок и 6 самцов) завезены из госохотхозяйства "Куйбышевское" Запорожской области в 1970 и 1973 гг. Две самки и четыре самца отловлены нами весной 1975 г.. В Макаровском и Иванковском районах Киевской области, девять самок и четыре самца - в 1976 г.. В Ржищевском охотничьем хозяйстве УООР Киевской области.

Начало гона у зайцев при клеточном и вольерное содержание указано в феврале. С 43 случае первого оплодотворения самок - 17 (36%) падает на февраль, 12 (25%) - на март, 9 случаев (19%) - на апрель. Однако, сроки первого гона растягиваются до июля. В мае отмечено 3 случая (6%), в июне-июле - по одному (2%) оплодотворения самок. С тех зайчих, еще позже приняли участие в размножении, большинство - первогодки.

В зайцев, содержащиеся с октября месяца в закрытом помещении с постоянной температурой воздуха +10, +14 ° и 15-ти часовом суточном освещении, начало размножения регистрировалось в декабре-январе.

Второй раз оплодотворения зайчих начинается в марте и наиболее выражена в апреле и мае. Из 43 случаев только один приходится на февраль (в помещении вивария), 3 случая (7%) отмечено в марте (один из них - в помещении), 15 (35%) - в апреле, 18 (42%) - в мае и 7 случаев (16%) - в июне.

Максимум третьей беременности зайчих приходится на май-июнь месяцы. Пять случаев (26%) отмечено в мае (две из них - в виварии) и девять (47%) - в июне. По два случая (11%) наблюдалось в июле и августе. Один случай третьей беременности (тоже для зайцзв, содержащиеся в помещении вивария) относится к апрелю.

Четвертое оплодотворение отмечено в трех случаях в июле-августе у зайцев, содержащиеся в помещении вивария с удлиненным световым днем. Очевидно, и в природе на Украине маловероятно рождения зайчат четвертого помета, а отдельные позднелетние и осенние факты рождения зайчат можно отнести к третьему помета. Наши данные совпадают с утверждением И.И. Барабаш-Никифорова (1957) и других авторов о растянутости периода размножения в русаков и о наличии у зайцев двух-трех пометов в году.

Литературные данные о продолжительности беременности у самок зайца-русака довольно противоречивы: одни авторы указывают на продолжительность беременности 42-44 дней (в среднем 41), другие - 45-48 дней.

Мы установили продолжительность беременности у зайца-русака за счет кратковременных (по несколько часов в сутки) одноразовых подсадок самок к самцам. Знаючи час підсадки зайців і час народження зайчат, можна обчислити терміни вагітності. При змісті зайців у клітинах за період з 1973 по 1979 рр.. встановлена ??тривалість вагітності у русака на 47 самках. Так, в 23 випадках (49%) тривалість вагітності складала 42 дні, в 8 (17%) 41 день, в 5 випадках (10%) вагітність тривала 40 днів. По два рази (4%) відзначалася вагітність 43 і 39 днів.

У Зайчей, узятих з різних популяцій (Запорізька та Київська області) відмінностей у термінах вагітності не було. Різниця від 40 до 44 днів виходить швидше з варіабельності термінів в окремих самок. У одних і тих же особин в різних пометах спостерігаються відмінності в термінах вагітності. Так, у самки № 5 в 1974 р. в першому посліді тривалість вагітності становила 41 день, а в другому - 42 дні. Різниця в один день спостерігалася у самки № 15 в 1974 р., у самки № 1/9р в 1977 р. У самки № 37мб в 1976 р. тривалість вагітності складала 40 днів, а в 1978 р. - 39-41 день, в 1979 р. - у трьох пометах 42 дні.

У деяких випадках після першого посліду з тривалістю вагітності 41-42 дня зайчата другий послід народжуються на 36-38 день. Так, у самки № 1 - на 36 день (10 травня 1972 р.), у самки № 4 - на 38 день (5 червня 1973 р.), у самки № 5 зайчата третій посліду народилися на 36 день (5 серпня 1974 р. .), у самки № 19 - на 38 день (28 серпня 1974р.). Факти народження зайчат раніше 41-42 днів спостерігалися в тих випадках, коли самки до народження зайчат попереднього посліду містилися разом з самцями. При цьому спостерігалася подвійна вагітність або явище суперфетаціі. К. Мартінет (Martinet, 1976) встановив, що у Зайчей в період тічки підвищується вміст прогестерону в крові. Цей автор спостерігав спарювання зайчихи за 3-5 днів до пологів, рівень прогестерону в крові в цей період виявився у неї таким же, як і під час тічки.

Наші спостереження підтверджують дані багатьох авторів, що більшість самок, підсаджені до самців відразу після народження зайчат, запліднюються. При цьому, матері поряд з великими енергетичними затратами організму на виношування потомства нового одночасно, протягом місяця, доводиться годувати народжених зайчат. Уже з другої половини березня поряд з самками, не приймають участі в розмноженні (52 самки - 59%), 26 (30%) самок були вагітні, 5 (6%) лактирующие, а 3 (3%) - вагітні та лактирующие одночасно. Найбільша кількість одночасно вагітних і лактуючих самок (19 - 19%) відмічено в травні місяці. Найменше число неодружених самок спостерігається в липні (29 - 22%). У цей же період число статевонезрілих самок зростає до 45% від загальної кількості тварин в експериментальному стаді. Однією з причин прохолостанія самок може бути інтенсивне їх розмноження в попередні роки, коли вони народжували максимальне число зайчат в рік.

У наших дослідах у розмноженні брало участь у середньому 54% Зайчей, проте в 1973-1976 рр.. їх кількість збільшилася до 69 - 75%, а в 1977-1979 рр.. зменшилася до 19 - 30% за рахунок переважання в маточному стаді самок старше 3-4 років. Слід зазначити, що самки, виловлені навесні в природі і поміщені в клітини, беруть активну участь у розмноженні. Деякий відхід найбільш рухливих і нервових самок і абортування у них спостерігається лише відразу після вилову або протягом першого року. Найбільший же відсоток в розмноженні припадає на частку спокійних самок.

За період досліджень всього від 54 самок отримав 112 пометов зайчат (2 посліду на одну самку). У 47 випадках в першому посліді народилось 105 зайчат (42% від усіх пометов). В середньому, на одну самку в першому посліді народжувалося 2,3 зайченя. Перволітки в першому посліді давали 1,9 зайченя, самки другого року життя - 2,0 на третьому році - 2,4 і на четвертому році - 2,5 зайченя.

Статева зрілість у самців і самок настає у віці 5-6 місяців, але самки приступають до розмноження на чотири тижні пізніше самців. Зайці пізніх виводків приступають до розмноження у віці 6-7 місяців. Більш раннє участь в розмноженні викликалося нами при утриманні зайців в приміщенні віварію на подовженому світловому дні.

Протягом всього періоду досліджень ми регулярно зважували зайців, що дозволяло судити про закінчення зростання або його продовженні. Дані по зважуванню самок обробляти важче через вагітностей, лактації, коли вага тварини інтенсивно збільшується. Тому вагові зміни протягом життя легше простежити за самців. Після 8-9 місяців, маса самців у подальшому змінюється в невеликих межах. Так, caмец № 24 народження 1973 р. до восьмого місяця життя досяг маси 3630, до півтора років вона залишалася такою ж і тільки до двох років йшло незначне збільшення - маси до 3890 Вище чотирьох кг маса не збільшувалася принаймні до чотирирічного віку.

Дослідження маси повного скелета зайців по 34 даними показує, що інтенсивне зростання скелета закінчується до дев'яти місяців життя. Надалі іде незначне збільшення загальної маси скелета. На різних періодах розвитку зростання зайця-русака відбувається неоднаково, що підтверджується зважуванням, промірами частин тіла та органів.

Середній вік життя зайця-русака при клітинному змісті два-три роки. Окремі особини, в основному самки, доживають до п'яти-шести років. У розмноженні вони беруть участь до чотирирічного віку, дуже рідко зайчата народжуються від самок старше чотирьох років.

За період дослідження на експериментальній базі "Теремки" Інституту зоології АН УРСР народився 291 зайченя (112 пометов), з них 21 зайченя (7%) був мертвонародженою: 15 зайчат нормально розвивалися і померли, ймовірно, перед пологами або під час народження, 4 народилися з викривленими кінцівками і загинули, 2 абортовані на тридцятий день вагітності. Необхідно відзначити, що більшість мертвонароджених зайчат (18) спостерігається у самок, недавно виловлених і завезених з мисливських господарств. Надалі, при вмісті в неволі відмічено, що зайці гостро реагують на піймання, відсадками, пересадку в іншу клітину, особливо коли вилов супроводжується необхідністю брати тварин в руки.

З 270 живонароджених зайчат до місячного віку загинуло 80 особин (29,6%), від одного до двох місяців - 34 зайченя (12,6%) і з двомісячного до восьмимісячного віку - 61 зайченя (22,6%). Таким чином, загальний відхід зайчат до восьмимісячного віку склав 64,8%. Найбільший відхід спостерігався в перші роки змісту (до 100%). У наступні роки відсоток загибелі знизився: в 1973 р. - 72,8%, в 1974 р. - 62,7%, в 1975 р. - 79%, в 1976 р. - 52,3%, в 1977 г, - 81%, в 1978 р. - 44,4% і в 1979 р. - 25%.

Отримані дані по розмноженню зайців-русаків в неволі і розвитку молодняку ??дозволили зробити ряд рекомендацій за технологією розведення цього виду.

Першу підсадку самців бажано проводити 12-20 березня. Тоді народження зайчат збігається з початком вегетації трав'янистих рослин.

За кілька днів до початку підсадки все поголів'я необхідно перевірити, визначити загальний стан, масу, вгодованість. У самців сім'яники мають бути пружними, великими, вільно прощупується. Самців з недорозвиненими семенникамі до покриття самок не допускають.

Відсадження самців і повторні контрольні підсадки інших самців необхідно проводити з урахуванням відносини особин один до одного, найбільш нервових і агресивних самців і самок відбраковують з основного стада.

Днів за 10-12 до закінчення вагітності самок, всіх самців відсаджують в окремі клітини.

Запліднення самок зайця-русака можливо в день народження зайчат, тому, для отримання більш ущільнених за термінами пометов, зайчат після їх народження необхідно відсадити на один день, а в клітку до самки помістити самця.

Для більш раціонального використання самок протягом тривалого часу самців бажано підсаджувати до них на п'ятнадцятий-сімнадцятий день після народження зайчат. Контрольні підсадки самців в цьому випадку проводять після відлучення зайчат.

Новонароджених зайчат необхідно зважити, перевірити їх загальний стан. У разі необхідності починати підгодівлю натуральним або сухим молоком. У 3-4-місячному віці старших зайчат можна випускати в мисливські угіддя.

Останні приплоди зайчат припадають на серпень і рідко на вересень, тому підсадку самців до самок необхідно проводити до серпня включно.

Загибель зайця-русака в неволі найчастіше спостерігалася від кокцидіозу, особливо в перші роки змісту. Частина молодняку ??і дорослих загинуло від травм, 87 особин - від незаразних шлунково-кишкових захворювань. Застудні хвороби з ураженням легень спостерігалися з 1974 по 1977 рр.. - Всього в 25 випадках. З інфекційних хвороб спостерігалися короткі спалахи пастерельозу, стафілококової інфекції, риніту.

Зайчата раннього віку (36 випадків) хворіли диспепсією: 22 випадки - до десятиденного віку; 12 - до двадцятиденного, 2 - після двадцяти днів. Найбільший відхід молодняку ??від цього захворювання був в 1973 р. (19 випадків) і в 1974 р. (4 випадки). В інші роки їх число не перевищувало двох особин.

Диспепсія розвивається, протікає гостро або хронічно при недостатньому годуванні або при перегодовування, коли відбувається невідповідність між кількістю прийнятого корму і здатністю організму його перетравити. Зазвичай хворіють зайчата, що народилися від хворих самок або незабезпечених повноцінними кормами в період вагітності, а також від багатоплідних самок, або від тих, які нещодавно виловлені в природі. При нестачі молока в кишечнику зайчат починають переважати гнильні процеси і створюються несприятливі умови для травлення. Застосування лікарських препаратів виявилося неефективним, єдиною можливістю профілактики диспепсії була регулярна перевірка зайчат на вгодованість, тимчасова відсадження перегодованих зайчат і збагачення раціону лактуючих багатоплідних самок.

При згодовуванні недоброякісних кормів, а також при впливі стрес-факторів у зайців виникають гастроентерити, що викликають функціональні порушення органів травлення. У кишечнику затримуються кормові маси, що посилює запальний процес і викликає зневоднення, інтоксикацію організму. Найбільша кількість зайчат загинуло від шлунково-кишкових захворювань у віці від одного до двох місяців (14 випадків - 5,7%). Період відбирання зайчат від матері збігається з різким переходом на харчування рослинними кормами і найменший недогляд призводить до загибелі молодняку. Гострі гастроентерити (проноси невизначеного походження) у зайців старше трьох місяців виникають раптово і часто бувають зі смертельним результатом. Б. Олье та ін (1973) пропонують для лікування антибіотики (хлорамфенікол, тетрациклін, неоміцин) - додавати їх у воду з невеликою кількістю цукру. При цьому слід виключити з раціону соковиті зелені корми, що сприяють захворюванню.

Від травматичних ушкоджень - ударів, ран, переломів - загинуло 40 зайців. Молодняк часто затоптує дорослими зайцями. Ті зайченята, які ведуть себе неспокійно (особливо в багатоплідних виводках) найчастіше травмуються, застряють задніми лапками між ячеей дна клітини, 4 зайченя - (1,5%) загинуло від розриву міокарда або навколосерцевої судини в результаті стресу.

Дуже чутливі зайці, особливо молодняк, до сильних холодним вітрам і вогкості. У них спостерігаються риніти, хрипи в трахеях і бронхах, в особливо важких випадках - вогнищева пневмонія, емфізема. Хворих тварин слід пересадити в утеплений ізолятор і лікувати пеніциліном, стрептоміцином, салицилатом натрію.

Кокцидіоз особливо поширений при утриманні зайців в невеликих вольєрах. Відзначається він у молодняку ??з десятиденного віку, але найбільш виражений у зайчат від одного до п'яти місяців (36 випадків - 90% усіх загиблих від кокцидіозу). Розрізняють дві форми цього захворювання - гепатический кокцидіоз, при якому гіпертрофується печінка, і кишковий кокцидіоз, що викликає проноси.

Протягом чотирьох років (1973-1976 рр.). Проводилися щотижневі копрологіческіе дослідження на наявність ооцист кокцидий у зайців. Взято 2371 проба, виявлено три види кокцидий (Літвенкова та ін, 1978). Встановлено динаміка кількості ооцист кокцидий по місяцях, в залежності від віку та фізіологічного стану тварин і від зміни метеорологічних умов.

Дослідження показали, що виловлені і нещодавно завезені дорослі зайці при утриманні в неволі частіше і швидше піддаються зараженню ооцистами кокцидий. Зайчата у віці 1-2 місяців вже з травня можуть хворіти. Пік інвазії падає на липень-серпень, особливо при підвищеній вологості і високій температурі. Наявність ооцист кокцидий в поле зору мікроскопа від 20 до 500 і більше (навіть без зовнішніх ознак хвороби) вказує на прогресуючий перебіг хвороби. У цьому випадку необхідно негайно відсадити хворого звірка в карантинну клітку, провести дезінфекцію клітини і строго стежити за іншими тваринами. Зайчат і дорослих, що знаходилися разом з хворим також переводять в карантинне відділення. Дяя лікування ми застосовували сульфадиметоксин з кормом 0,2 г/кг протягом 10 днів, норсульфазол (з розрахунку 0,4 г/кг живої маси) і фталазол (0,1 г/кг) у вигляді 0,5% водного розчину - протягом 5 днів. Лікування повторювали 2-3 рази. У профілактичних і лікувальних цілях використовували також йодистий калій, марганцевокислий калій, фурацилін, фуразолідон. Однак одужання тварин вдавалося домогтися вкрай рідко.

Збудник інфекційного пастерельозу або геморагічної септицемії визначений як Bacillus dipolaris lepori. При виявленні пастерельозу все господарство карантінірованний на 14 днів, клітини обпікалися паяльною лампою. О.П. Гончаров (1972) рекомендує всім тваринам ввести один раз тетраміцін або два рази (з проміжком 16-20 годин) біоміцин в дозі 20 мг на 1 кг живої ваги; потім на наступний день і далі через 7 днів усім тваринам півторамісячного віку підшкірно вводити екстракт- формоловая вакцину, а молодшій групі - кожні 5-7 днів сироватку проти геморагічної септицемії.

Стафілококова інфекція (септикопіємії) виявлена ??в 4-х випадках. Захворювання характеризується, освітою на різних ділянках тіла гнійників. Заходи профілактики - хворих тварин ізолювали, клітини дезінфікували 3% розчином карболової кислоти і вогнем паяльної лампи.

Вплив гельмінтологічних інвазій при клітинному змісті незначно, так як тварини утримуються на сітці, екскременти провалюються вниз і їх забирають протягом 1-2-x діб. Однак, необхідно проводити контрольні обстеження і карантинування зайців, завезених з інших областей.

Таким чином, загальне число хвороб зайця-русака при клітинному змісті не дуже велике. При дотриманні норм і режиму годівлі, санітарно-профілактичних вимог до умов утримання, селекційному відборі тварин, найбільш пристосованих до життя і відтворення у неволі, відхід молодняка і дорослих помітно скоротиться.

Результати нашої роботи використані в Борзнянському мисливському господарстві Центральної ради Українського товариства мисливців і рибалок, де функціонує перша в СРСР ферма з розведення зайців-русаків.

Література

Барабаш-Никифоров І.І. Звірі південно-східній частині чорноземного центру. - Воронеж: Воронезьке книжкове вид-во, 1957.

Бібікова В. Досвід розведення зайця-біляка. - Полювання й охоче. госп-во, 1961, № 8.

Гончаров О.П. Хвороби кролiв. -